Домой Аналитика Юлія Ковалевська: Мовний закон – антиукраїнський

Юлія Ковалевська: Мовний закон – антиукраїнський

1173
0
ПОДЕЛИТЬСЯ

Наступний тиждень у Верховній Раді – пленарний. Розпочнеться він з того, що депутати розглядатимуть поправки до прийнятого в першому читанні т. зв. «мовного» законопроекту №5670-д. Причому спікер Парубій пригрозив, що інші питання парламент у цей день не обговорюватиме. Якщо усі поправки не винесуть на голосування до закриття, то «мовні баталії» триватимуть у наступні дні.

У ВР до 31 березня буде ще два пленарні тижні, в ході яких депутати, якщо встигнуть, зможуть спробувати прийняти якісь важливі для країни закони. Адже після 31-го їм буде не до того. І оскільки із мізерно малого часу, що залишився на роботу, ледь не тиждень планується присвятити законопроекту про державну мову, то, ймовірно, його автори і ті, хто їх підтримує, вважають проблему вкрай важливою саме сьогодні. Напередодні президентських виборів.

Якщо стисло, то зміст законопроекту зводиться до ствердження домінуючої ролі української мови в усіх сферах суспільного життя – від торгівлі і спорту, до ЗМІ і науки – з одночасним витісненням з них усіх інших. Прямо не говориться, але, очевидно, що головною мішенню ініціаторів прийняття №5670-д є російська мова.

Законопроект у нинішньому вигляді порушує декілька статей Конституції України. Наприклад, ст. 10 («В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України»), ст. 24 («Не може бути привілеїв чи обмежень… за мовними або іншими ознаками»), ст. 34 («Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір»), ст. 53 («Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства»).

У разі його прийняття, про «вільний розвиток», «право на поширення інформації», «право на навчання рідною мовою» можна забути. Проте обмежень за мовними ознаками – хоч греблю гати.

Геть до – в прямому сенсі цього слова – трагікомічних. «Театральна вистава іноземною мовою у державному чи комунальному театрі супроводжується субтитрами державною мовою».

Як це собі депутати уявляють? У вигляді екрану в кутку сцени, або суфлерів з плакатами?

Але не на це я хотіла б звернути увагу. Закон антиконституційний, і його, якщо ситуація в країні повернеться у цивілізоване правове поле, звісно, скасують.

Мотивація екстреного розгляду перед виборами вписується у загальну логіку поведінки нинішньої влади, яка, за браком конструктивних меседжів, розповідає населенню про «віру і мову». Потрібно мобілізувати свій електорат, а скептично налаштовані по відношенню до влади виборці не встигнуть відчути прописані в законопроекті обмеження.

А ось далі буде «цікаво». У №5670-д, крім низки суворих заборон, детально розписана і модель репресивно-наглядового апарату, який спостерігатиме за виконанням даних приписів. І каратиме неслухняних.

Це:

1) Національна комісія зі стандартів державної мови, яка встановлюватиме, яке слово є «справжнім», а яке – «хибним». Вона ж затверджуватиме всі методички, за якими громадян України примушуватимуть опановувати державну мову в «канонічному» форматі. За це 9 чиновників отримуватимуть зарплату на рівні заступника міністра. «Плюс» секретаріат, штатну чисельність якого визначатиме сама Комісія.

2) Центр української мови (склад не конкретизується).

3) Термінологічний центр української мови (склад не конкретизується).

4) Уповноважений із захисту державної мови з окладом міністра і секретаріатом.

5) Найцікавіше – прийнятий у першому читанні законопроект №5670-д передбачав, що Уповноваженому підпорядковуватимуться 27 мовних інспекторів, які мають на місцях викорінювати будь-яке інакодумство. ЗМІ якось невпевнено повідомили, що ця «спірна норма» вилучена із законопроекту, а спікер під стенограму пообіцяв, що в остаточному тексті її не буде. Парубію, теоретично, можна було б повірити, але на даний момент, розміщений на офіційному сайті ВР законопроект, за п’ять місяців після прийняття в першому читанні, жодних змін не зазнав. Інспектори з нього нікуди не поділися.

Втім, зловісних мовних «наглядачів» можуть і прибрати. Є такий маніпулятивний прийом – пропонується абсолютно неприйнятний варіант, який, згодом, трошки пом’якшується, щоб жертви на нього погодилися: «нехай погано, аби не гірше».

Однак всі перераховані вище структури в тексті документа залишилися. Це означає, що декілька нових підрозділів високооплачуваних чиновників стежитимуть за питаннями, по суті, філологічного характеру. І матимуть повноваження карати тих, чия думка з цього приводу відрізняється від ними ж встановлених норм.

Мовні функціонери просто зобов’язані активно діяти, оскільки власне існування і зарплати треба чимось виправдовувати.

Єдиний спосіб такого обґрунтування – пошук (і знаходження!) «порушників».

Тепер головне. Під категорію цих «порушників» потрапляє ¾ громадян України. Це і жителі традиційно російськомовних регіонів, де від продавщиць у крамницях вимагатимуть, щоб вони зверталися до відвідувачів винятково державною мовою (а так прописано у законопроекті).

Це і більшість мешканців україномовних регіонів, повсякденна мова яких кардинально відрізняється від лексикону дикторів СТБ та «Громадського». І чому вони мають говорити так само, як Уляна Супрун, хоча від віку балакали по-іншому?

Уявімо собі ситуацію, коли мовний інспектор приїжджатиме на засідання сільської ради і, послухавши виступаючих, виписуватиме штраф.

До речі, система штрафів та покарань у законопроекті прописана дуже ретельно.

І саме з цього стає зрозуміло, що справжньою метою ініціаторів «мовного закону» є не утвердження української мови та її популяризація у суспільстві, а продовження курсу на розкол всередині країни. Щоб дуже невеличкий прошарок «свідомих» відчував себе людьми першого сорту. Більшість населення, яке вільно володіє й українською, й російською мовами, але вимушене доводитиме це через принизливі процедури отримання «мовних сертифікатів» – другого. А решта – третього. Не-громадян, як у країнах Балтії, в Україні немає по формі, але вони з’являться по факту.

Якщо ж депутати мають намір спрямувати Україну шляхом колишніх прибалтійських республік СРСР, де мовне питання поставили у центр внутрішньої політики, то мають бути готовими і до аналогічних наслідків. Коли трудова міграція помножуються на виїзд з країни не-громадян. І настає демографічна катастрофа.

Я вважаю, що такі наслідки провладні депутати свідомо і цинічно прорахували. Але на ухвалення законопроекту №5670-д підуть. Тому що у нинішній ВР більшість складають ті, хто налаштований на поглиблення конфронтації у суспільстві, проводить політику остаточного відштовхування Донбасу і Криму, мешканців яких у сфері ідеології лякатимуть тепер не лише смолоскипними ходами, перейменуваннями вулиць і захопленнями храмів, а й мовними інспекторами.

Навіщо новий виток розбрату? А тому, що у «керованому хаосі» краще провертаються корупційні схеми.

Цікаво – яким чином депутати будуть карати самих себе, адже навіть у нинішньому складі парламенту більшість є російськомовними у побуті? Перли Ірини Луценко згадайте. Як і «слобожанську мову» одного з міністрів. «Гражданских отсечь» і т. д.

Диктат ніколи не призводить до успіху у довготривалій перспективі. Замість поступового розширення сфери української мови у побуті, масовій культурі, в Інтернет-просторі, контролювати який жменька інспекторів не в силах, ми побачимо мовчазний опір цій політиці. І відторгнення. Насамперед, у середовищі молоді, яка чітко відрізнятиме офіціоз, що нав’язують всупереч волі, і те, що дійсно її цікавитиме.

І це точно не сприятиме єднанню країни та відновленню у ній миру.

Вірю, що божевільна мовна політика завершиться після президентських та парламентських виборів.

Юлія Ковалевська, Народний депутат України V та VI скликань.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ